Що ми від народження вміємо правильно з ним справлятися. Але в сучасних умовах це зовсім не так.
Що у нас є від природи:
- деякі інстинкти, корисні у стресовій ситуації – наприклад, автоматично відскочити, якщо щось різко потрапило у поле зору або завмерти при виді змії
- сама стресова реакція – режим бийся-біжи (і інші), який тіло вмикає в момент небезпеки
- організм вміє сам компенсувати біохімічні зміни, які відбулися в тілі під час разового стресу (з хронічним стресом – окрема історія).
____________________________________________________
Цього достатньо, щоб відреагувати на зустріч з вужем у парку. Але мало, щоб ефективно справлятися з щоденним психологічним стресом.
Уявіть, наприклад, наскільки автоматично відскочити вбік або втекти допомагає:
– на складному робочому дзвінку
– у сімейному конфлікті
– у зароблянні грошей
– у пошуку роботи
– на побаченні
– коли діти вас не слухаються?
І ще у сотні складних соціальних ситуацій, де на одних інстинктах далеко не поїдеш.
Тут можна порівняти з сексом – від природи ми вміємо інстинктивно рухати тазом. Але цього не достатньо, щоб мати сексуального партнера та задоволення від процесу. Потрібні додаткові знання, навички та правильна соціальна гра.
Так само і зі стресом. Інстинкти та автоматичні вроджені реакції – це тільки зачатки, основа. А от всьому іншому стрес-менеджменту ми вчимося уже після народження.
____________________________________________________
Звісно, що перші вчителі – це люди, з якими ми проводили дитинство.
Ми спостерігали та копіювали дії батьків у напружених та емоційних ситуаціях. По суті, взірцем стрес-менеджменту міг стати будь-хто, хто потрапив в поле зору, коли була потрібна хоч якась модель “як справлятися”.
Добре, якщо то була хороша рольова модель. Але часто – не найкраща. Просто та, яка була в доступі. Інколи ми навіть беремо приклад із героя фільму, керівника на роботі чи автора книжки: копіюємо підхід, який нам здається сильним чи ефективним.
Це пояснює, чому багато людей:
1. Щось роблять “від стресу”, але не відчувають себе розслабено та у контролі над своїм життям.
2. Досі поводяться зі стресом так, як колись навчилися у дитинстві:
Наприклад, в дитинстві мама казала – “не плач, іди в свою кімнату, заспокойся і все буде добре”. І от зараз, в свої 35, людина так само закривається у кімнаті і намагається придушити свої емоції.
Часто на автоматі копіюються шкідливі звички.
Так, в дитинстві бачили, що тато після роботи, щоб зняти стрес, відкривав пляшечку. І зараз, навіть не замислюючись, людина робить так само, бо засвоїла, що ось так справляються зі стресом.
Тому головна думка: не варто очікувати, що ви автоматично вмієте ефективно справлятися зі стресом.
Цьому потрібно вчитися. І це насправді гарні новини.
Бо при мінімальних заданих налаштуваннях наша психіка має максимальну свободу навчитися та адаптуватися до конкретних умов та культури, в яких ми знаходимося.
Хоча ми мало впливаємо на автоматичні реакції під час самої стресової події, у нас є величезний простір для маневрів в тому, як ми поводимося після. І це дуже класно, що зараз ми можемо свідомо вчитися дієвим способам керування стресом, а не просто копіювати перше, що потрапило на очі в дитинстві.
Втомилися робити “щось” від стресу і не бачити жодних покращень?
Приходьте на консультацію, розберемося разом, що вам дасть результат.
Детальніше про консультації