Скарги стають проблемою для здоров’я та процвітання, якщо стають єдиним способом людини для саморегуляції.
Тобто, людина відчуває дискомфорт, стрес, інтенсивні емоції чи напругу, і скарження – це єдине, що вона робить, щоб стало краще.
3 механізми, як скарження впливає на психіку:
1 – Хронічний стресовий фон через регулярний фокус уваги на негативі.
Психіка реагує на скарги як на проблему чи загрозу, відповідно видаючи негативні емоції та мікро-дози стресу. Це наче постійно показувати мозку страшні відео чи погані новини. Ви прочитали “мікро” і подумали, що це можна проігнорувати. Але ні – проблема зі стресом виникає не стільки від дози, скільки тоді, коли немає перерв від напруження.
2 – Фокус на негативі може змінити сприйняття реальності.
Кожен з нас створює свою модель загальної реальності за допомогою психіки (можете уявити її як посередника, який перекладає зовнішній світ на внутрішній світ, і навпаки). Внаслідок надмірного скарження психіка може транслювати викривлену картину світу: як більш негативного, ніж він є насправді. Якого вовка ти годуєш, той і росте. Коли здається, що довкола все погано, люди застрягають і бояться щось змінювати.
3 – Зниження самооцінки та адопція пасивного ставлення до своїх проблем, що в надалі підсилює стрес від будь-яких інших подій.
Іншими словами, людина, яка вважає, що нічого не може вдіяти, гірше справляється зі стресами та впускає удачні можливості.
Ось як це відбувається, слідкуйте за руками:
Уявімо, що ми скаржимося на одне і те саме місяцями і нічого з не робимо, щоб вирішити проблему. Відповідно, психіка може сприймати цю проблему як ту, над якою ми не маємо контролю. Відсутність контролю – підсилює те, наскільки інтенсивна буде стресова реакція.
Врешті в психіці може закріпитися асоціативний ланцюжок:
виникають проблеми ->
мені від них погано ->
я скаржуся (а зазвичай те, звучать наші скарги – це пасивна позиція до проблем) ->
я нічого не роблю з проблемами ->
проблеми не минають, отже я не можу на них вплинути (контроль) ->
я безсильний щодо своїх проблем ->
вивчена безпорадність, безсилля.
Далі це може перетворитися на тотальне відчуття, що людина не вірить у себе та свої здібності.
Якщо не доходить до безсилля чи безпорадності, та як мінімум знижується самооцінка. Бо самооцінка – це завжди підсумок успішних ДІЙ, а не вихвалянь чи афірмацій. При цьому назовні людина може виглядати навпаки надто самовпевненою та агресивною. А всередині – не стійка.
Людина з низькою самооцінкою чи відчуттям безсилля буде діяти та ухвалювати рішення з майндсету, що вона не зможе, не гідна, у неї нічого не вийде, боятиметься помилок тощо. Отже, вона не буде застосовувати нові технології, навчатися, відгукуватися на вакансії, на які не на 100% підходить, відхиляти пропозиції де потрібно показати на що ти здатен, займатися по-серйозному своїм здоров’ям та довголіттям, будувати темплі та довірчі стосунки тощо. Цей перелік можна продовжувати.
_____________________________________
Підведемо підсумки:
Скарження – це валідний та природній для людей спосіб справлятися зі стресом та отримувати підтримку.
Однак, якщо скарження стає домінантним способом, як людина реагує на свій дискомфорт, це стає перешкодою. Бо людина нічого не робить по суті, щоб вирішити свої проблеми. Це призводить до:
– постійних мікро-доз стресу
– зміни картини світу на більш негативну
– зниження самооцінки чи появи відчуття безсилля.
Людина, яка не відчуває контролю над своїми проблеми, набагато гірше переживає будь-який стрес. Як наслідок – проблеми зі здоров’ям (ментальним та фізичним) та уникання можливостей.
В наступному пості розкажу про корисні альтернативи скаргам.
А у попередньому пості писала про антистрес потенціал скарг, бо саме тому ми всі це і робимо час від часу.
_____________________________________
Хронічні скарги можуть бути просто звичкою або ж симптомом, який ховає справжню проблему (наприклад, з особистими кордонами або непережитий травмівний досвід для самооцінки).
Якщо хочете розібратися з вашим випадком, це можна зробити на індивідуальних консультаціях. Детальніше про консультації тут